Батькам

Батькам

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.


2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато – лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Не­ухильно дотримуйтеся встановлених вами забо­рон і дозволів.

 7. Ніколи не давайте дитині особистих нега­тивних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину прохан­ням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, тре­ба переконатися, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдава­тися до прямих інструкцій, наказів, що буде до­сить ефективним для дитини, яка звикла реагу­вати на прохання батьків.

І тільки в разі відвер­того непослуху батьки можуть думати про пока­рання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як по­карати. Але майте на увазі, що фізичне покаран­ня – найтяжчий за своїми наслідками засіб пока­рання.

Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Пока­раний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме в процесі гри ви змо­жете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможе­те краще зрозуміти одне одного.

10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояс­нюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть забо­рон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживан­ня, тлумачити поведінку свою та інших людей.

11. Нехай не буде жодного дня без прочита­ної разом книжки (день варто закінчувати чи­танням доброї, розумної книжки).

12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовува­ти, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з кон­структором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів слід оглянути всю експозицію). Організовуйте сімейні екс­курсії, знайомлячи дитину з населеним пунк­том, де ви мешкаєте.

15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтри­муйте ініціативу й бажання допомагати вам). Психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а як двосто­ронній процес, де дитина – не лише об'єкт цих впливів, а й активний учасник, суб'єкт виховання.

Це можливо, коли стосунки між дорослими і дітьми в сім'ї формуються на засадах особистісної рівності, довіри, взаєморозуміння, визнання пра­ва кожного на свою точку зору в різних життєвих ситуаціях. Навіть коли йдеться про 6–7-річного малюка, треба пам'ятати: перед вами не просто маленький хлопчик чи дівчинка, а осо­бистість з унікальним внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностя­ми.

Знання та врахування цих відмінностей – не­одмінна складова успішного виховання. Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до ре­акцій, слів, вчинків своїх дітей. Дуже часто син чи донька в непрямій формі сигналізують дорослим про їхні ж помилки та прорахунки.

Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між батьками та дітьми.